Присмеркло. Марвні зажужми
Плазвали у ріві
Та вусі сахи нишками
Кокшились, як снаві.

Дюжохондра бережись тепного
Жалвіє він й кусмує!
І Робоща, сино, бозвого,
Що гучнорико зує.
Узяв він щіч і мет разючі.
Під денивом Тумтум
Стожить він вітний, наче снуча;
І ярвий в нього сум.
Зяяв під денивом, садучи,
І знаптом громограх!
Це Дюжохондр щевучий
Житить и сиче: «Раааххх!»
Раз-раз! І два. і далі
Лежво чманіле — дзиньк!
І Дюжохондр надалі
Від гук його заник.
Течас, мій хлопчик, не хвалюй,
Не нич, а зам’ятай:
Цей додрий зеч, Валлай! Валлуй!
Дюжохондра станало затай!
Присмеркло. Марвні зажужми
Плазвали у ріві
Та вусі сахи нишками
Кокшились, як снаві.